Лист Перший

Лист перший, передстартовий: Нічого не зрозуміло, але пакую рюкзак – і вперед

Подорож розпочнеться з Туреччини, далі – Сирія. Потім є два варіанти: продовжувати рух на південь через Йорданію до Єгипту або ж повернути на схід – до північного Іраку та Ірану. Подорожуватиму, як завжди, автостопом. Вирушаю відразу ж, як тільки завершаться усі приготування, – в останній декаді травня.

Розкол Минув рік після останньої поїздки на Кавказ. Саме рік тому ми – я та Оля, практично не знайомі, – вирушили в авантюрну подорож “Схід-2005”. Оля – економіст за освітою, проявила неабияку сміливість, коли ми пробирались крізь небезпечні місця Південної Росії, минаючи чеченські Беслан та Грозний, спілкуючись з бандитами у формі. Коли ж ми опинились у Туреччині, то вже не я, а Оля стала тим, від кого залежав наш добробут. Як активний представник міжнародної молодіжної організації – вона мала друзів чи не в кожному великому місті на нашому шляху. Завдяки їй ми почувалися в Адані, Анталії та в Стамбулі, як удома. Сьогодні, не менш несподівано, ми опинились лише учасниками спільного проекту. Більше того – їдемо різними маршрутами в різні місця. Приблизно одночасно вилітаємо літаком до Анталії, проте далі розділяємось. Можливо, наші шляхи ще перетнуться... Ще одна несподіванка – наразі невідомим залишається остаточний склад учасників мандрівки. Це вже не перший проект, коли обставини так кардинально змінюються напередодні самого старту і все визначається в останній момент. Проте досвід підказує: варто лише розпочати рух – й у передчутті майбутніх подій все стає на свої місця. А те, що сьогодні може здаватись крахом всього проекту,.. завтра перетвориться на унікальну можливість.

Пригоди в Сирійському посольстві Готуючись до подорожі, перш за все довелось заручитися підтримкою Львівської міськради, про що й мусив свідчити відповідний супроводжувальний лист. Саме цей лист мав би стати підставою для отримання сирійської візи – єдиної, котру слід було одержати через посольство, а не на кордоні, як решту. Я їхав у справах в Дніпропетровськ, а на зворотному шляху планував заскочити в посольство в Києві. Справ було багато. Та на їхньому фоні я якось зовсім забув про супроводжувальний лист. Таким чином, довелось з’явитися в посольстві ні з чим. Обов’язковою підставою для отримання сирійської візи є запрошення. Отже, справи мої видавались абсолютно кепськими. Я змушений був пояснити спочатку по телефону працівникові посольства, потім у приймальні, а далі й самому консулові за чашечкою справжньої арабської кави, що ми їдемо лише подорожувати і що, незважаючи на відсутність документів, наміри наші більш аніж миролюбні. Під час такої бесіди консул, також журналіст за спеціальністю, доктор Зіяд Каддур висловив побажання ознайомитись з моїми майбутніми знімками, додавши при цьому, що було б добре влаштувати виставку при посольстві. Він виявився чудовим дядьком, і вже за годину (чудо!) я покидав посольство зі сирійською візою. Отож, виходить, що цей проект відбувається не інакше, аніж за підтримки ще й посольства Сирії в Україні.

Підготовка Приблизно за місяць до старту мандрівки я розпочав тренування. Після зими, проведеної за кабінетною роботою, це слід було починати обережно й поступово. Намагаюсь один-два рази на день робити пробіжку, поперемінно змінюючи бігові доріжки стадіонів на паркові стежки. Кожного нового тренування додаю зайве коло (400 метрів) до попереднього результату. Крім того, три рази на тиждень відвідую рідний тренажерний зал, наново привчаючи відвиклі м’язи до навантажень. Що ж із собою взяти? Є велика спокуса захопити параплан – за моїми підрахунками, Середземномор’я являє собою доволі сприятливий для польотів район. З іншого боку, можна взяти і спорядження для сходжень – цікавих гір на моєму шляху буде більш аніж достатньо. Врешті-решт, можна захопити ноут-бук, аби сконцентруватись на написанні цих нотаток і не мати проблем із транслітом та не бути надто прив’язаним до інтернет-кафе. Але можна залишити все це вдома поруч зі старими спогадами та, будучи абсолютно вільним, вирушити назустріч новим пригодам. Вирішено – не беру нічого, хоча... брешу. Нічого, окрім спонсорських спальника та рюкзака, цифрового фотоапарата й трохи заощаджень. Автор висловлює глибоку подяку спонсорам проекту: магазинові туристичного спорядження “Команчеро”, приватній родинній стоматологічній клініці “Усмішка” та виробникові цифрової техніки “УФО. Одяг – від магазину військово-туристичного спорядження “Штурм”.

--------------------------------------------------------------------------------

Довідка “Схід-2005” – це третій зі щорічних мандрівних проектів. До цього в 2004-му ми з друзями пережили неймовірні пригоди в Казахстані, Китаї, Тибеті, Непалі, Індії, Малайзії, Таїланді та в Лаосі; 2005-го – у Кабардино-Балкарії, Північній та Південній Осетії, Грузії, Вірменії, Азербайджані та в Чечні. Цього разу відносно близький маршрут – на справжнісінький Близький Схід. Кожен із здійснених проектів мав свою неповторну специфіку. Так, метою першого “сходу” стало дослідження можливостей вітчизняного авто “Запорожець” – козак без проблем підкинув нас аж до самого Китаю. Другий “схід” присвячувався журналістиці – усі семеро його учасників були вже професійними репортерами або дописувачами. Ми, наприклад, опублікували репортажі безпосередньо із зони бойових дій. Щодо специфіки цього проекту, то, швидше за все, вона стане зрозумілою під час самої подорожі.